Як говорити з дітьми про війну

Кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну

Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Діти втрачають звичну повсякденність та впорядкованість життя. Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків.

Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.

1. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не ретравмувала дитину.

Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні, але дорослі також мають відповідальність убезпечити їх від небезпечного контенту. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю (“Котигорошко”, “Чарівні історії про козаків” тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Це нормально, якщо ви дуже переживаєте через те, що відбувається, але пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьому світі, щоб закінчити війну.

2. Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність вашої дитини в умовах війни.

Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Діти можуть отримувати інформацію з різних джерел, тому важливо уточнювати у вашої дитини, звідки вона дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива - виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про це…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину тому, що таке медіаграмотність та критичне мислення, розкажіть про те, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини - вона мислить, важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах, які вважаються достовірними. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами чи іншим значимим дорослим, коли захоче.

3. Обмежте потік новин.

Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.

4. Зосередьте увагу на допомозі.

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному. Розкажіть, до прикладу, про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш - підтримайте її у цьому. Підлітки можуть виявити бажання приєднатися до роботи у гуманітарному штабі чи іншій діяльності. Розкажіть їм, як це зробити, і пам'ятайте, що безпека вашого підлітка - понад усе. Відчуття того, що ми всі робимо щось для наближення перемоги, надає відчуття єдності та приносить стишення і психологічний комфорт.

5. Слідкуйте за станом дитини.

Оскільки війна триває і новини про воєнні події оточують нас звідусіль, триваючи нон-стоп, важко зосередитися на чомусь іншому. Водночас ви - батьки, найбільш значимі люди та орієнтир для своєї дитини, а їй вкрай важливо, щоб ви цікавилися й новинами із її життя. Продовжуйте спостерігати за станом дитини, запитуйте час від часу: «Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Що в тебе нового? Чи ти знаєш, як справи у …(ім’я друга/подруги дитини?«, «Чи є у тебе питання, які б ти хотіла/хотів обговорити?».

6. Подбайте про себе.

Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Натомість зосередьтеся на якомусь важливому завданні або робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією - це допомагає і дітям.

______________________________________________________________________________________

Як допомогти дитині впоратися і подолати стрес

Що таке стрес?

Стрес – реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) ззовні. Загалом стрес – це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм нашого організму. Виникнення стресу означає, що людина, зокрема дитина, включилася в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Під час стресу відбуваються глобальні психо-фізіологічні, біохімічні зміни в організмі, спрямовані на мобілізацію захисних сил та адаптацію до ситуації (стресора).

Стрес не є шкідливим тоді, коли дитині вдається швидко уникнути стресового впливу або адаптуватися до нього. Однак здатність до адаптації не безмежна. У разі якщо інтенсивність впливу стресора та тривалість стресу перевищують можливості організму протидіяти, якщо вплив має різко негативний характер, такий стан називають дистресом (станом хронічного стресу). Дистрес викликає дезадаптацію – стан надмірного психічного, емоційного та м’язового напруження, порушення діяльності внутрішніх органів та поведінки.

______________________________________________________________________________________

Якими бувають реакції дітей у стресових ситуаціях?

Коли в наше життя вриваються різні стресові фактори, то запускаються автоматичні тілесні реакції. Наш розум починає функціонувати заради виживання, генеруючи реакції, спрямовані на реалізацію програми “боротися чи врятуватися втечею (її ще називають реакцією “бий або біжи”). У таких ситуаціях працює так званий “мозок ящірки” (лімбічна система), що сформувався у людства мільйони років тому. Це дуже важлива частина мозку: саме вона швидко реагує на небезпеку й забезпечує наше виживання. Коли загроза минає, мозок опрацьовує інформацію і пояснює те, що трапилося. Так ми отримуємо досвід. Виживання дитини безпосередньо залежить від її рідних і близьких дорослих, а також від того, як вони допомагають їй впоратися зі стресовими емоціями. І що менша дитина, то більшої допомоги від батьків вона потребує в “опрацюванні” стресових ситуацій, адже зона мозку, яка за це відповідає, ще не сформована, а “мозок ящірки” є домінуючим інструментом реагування. Саме тому нам насамперед необхідно заспокоїти “мозок ящірки” дитини, а вже потім говорити з нею.

Коли у дитини вирують емоції (лімбічна система в дії) – мислення не працює. Нотації дорослих не спрацьовують. Щоб дитина вас почула, спочатку їй треба заспокоїтися. Не повчайте “ящірку” і не виявляйте агресію щодо неї, бо вона вас сприйме як загрозу. Заспокойте “ящірку”. У стані спокою вмикається мислення – і дитина стає готовою до діалогу й засвоєння уроку. Ми маємо визнати, що у переляканої дитини, як і в сильно переляканої людини, всі реакції обумовлені інстинктами! І що менша дитина, то більше її стан визначає стан батьків. Тобто для дітей дуже важливим для подолання стресових ситуацій є наш стабільний стан і те, як ми самі долаємо стрес. Тож зосередьтеся на стабілізації власних емоцій та відновленні безпечного зв’язку з дитиною, будьте доступні та відгукуйтеся на заклик дитини.

______________________________________________________________________________________

Яким має бути контакт із дитиною у стресі?

Для того, щоб заспокоїти “мозок ящірки”, а вже потім говорити з дитиною, необхідно виконати прості дії, засновані на системі прив’язаності між батьками та дітьми. Вам потрібно немовби “підключитися” до дитини та “перевести” її у свій спокійний режим. Використовуючи метафору, необхідно своїм внутрішнім градусом відрегулювати температуру дитини: зігріти, якщо градус впав і дитина знесилена та в’яла, або ж, навпаки, остудити, якщо емоційна температура дитини підвищена й дитина збуджена та надто активна. Та спочатку потрібно налагодити контакт із дитиною.

Для цього є п’ять простих способів:

• Безпечні доторки

(ніжні, турботливі, чуйні та комфортні для дитини). За надійної безпечної прив’язаності дитина розслабляється та обм’якає в обіймах турботливого дорослого. Цьому допомагає вся наша природа.

• Зоровий контакт (тривалий і комфортний)

Такий тип зорового контакту є однією з ознак надійної прив’язаності. Ми наче отримуємо сигнал “з цією людиною мені добре, разом ми впораємося, все добре та надійно”.

• Мовленнєвий контакт (м’який, спокійний та мелодійний голос)

Дорослий заспокоює та стишує дитину за допомогою свого голосу.

• Емоційна чутливість (зчитування сигналів про стан дитини без слів)

Батьки помічають мінімальні зміни в поведінці та вигляді дитини. Це і є батьківською інтуїцією. Часто батькам необхідно просто заспокоїтися, і система “зчитування дитини” підкаже, як діяти і що робити в контакті з дитиною.

• Взаємодія у спонтанності та грі (дорослий використовує уяву та бавиться з дитиною)

Ігри – один із найприродніших спосіб взаємодії батьків із дітьми.

• Розгубленість після того, як щось трапилося

Доступно поясніть дитині, що сталося. Уникайте деталей, які можуть налякати дитину. Відповідайте на всі запитання дитини без роздратування, поясніть, що зараз сім’я перебуває в безпеці. Повідомте своїй дитині, що буде далі, особливо те, що стосується школи та місця проживання.

• Почуття відповідальності та провини (діти можуть переживати, що з їхньої вини щось сталося, або хвилюватися за інші сім’ї та їхніх дітей)

Дайте дитині можливість поділитися своїми переживаннями. Поясніть їй: “Після нещастя багато дітей (та й дорослі теж) думають, що все могло би бути інакше, але це не означає, що вони винні”.

Переконайте свою дитину в тому, що вона не винна, і поясніть їй, чому це відбулося. Ви можете сказати: “Спробуй пригадати, як лікар нам сказав, що Мурчика вже не можна врятувати. Вже було запізно, ти не винен”;

”Бабуся з нами не поїхала, бо вона так вирішила. Ми всі хотіли, щоб вона була поруч. Давай їй зателефонуємо”.

• Постійний страх, що ситуація може повторитися; реакції на спогади

Говоріть: “Це лише спогади, зараз ти в безпеці, я поряд”. Постарайтеся зробити так, щоб дитина не бачила репортажів про те, що трапилося. Краще вимкніть телевізор взагалі. Телесюжети та розмови про подію провокують страх того, що подія повториться. Але якщо дитина захоче з вами поговорити про це, вислухайте її.

• Переказування того, що трапилося; відтворення у грі

Нехай ваша дитина вводить спогади про подію у свої малюнки та ігри. Знайте, що така поведінка є нормальною. Стежте, щоб в іграх та малюнках результат завжди був позитивним. Наприклад: “Ти можеш спробувати намалювати, який вигляд матиме наш будинок, коли ми його знову побудуємо. Тоді ми краще зможемо його уявити”.

• Поганий сон; кошмари; страх спати наодинці

Заспокойте дитину. Скажіть: “Так, це був поганий сон. Давай подумаємо про приємні речі, щоб вони тобі наснилися. Спробуй заснути, а я гладитиму тебе по спинці”.

• Зміни в поведінці; незвично агресивна чи неспокійна поведінка

Організуйте дитині активний відпочинок: нехай більше рухається і так відволікається від своїх почуттів. Скажіть їй: “Ходімо погуляємо? Іноді буває корисно рухатися, це дозволяє впоратися з сильними почуттями”.

• Скарги на тілесні болі – головний біль, біль у животі, м’язах

З’ясуйте, чи є медична причина болю – відвідайте лікаря. Якщо ні, то заспокойте дитину. Скажіть, що така реакція є нормальною. Зробіть масаж м’язів, погладьте по голові/животу, зробіть разом дихальні вправи. Впевніться, що ваша дитина достатньо спить і рухається, правильно харчується та п’є багато води.

• Спостереження за тим, як батьки реагують на нещастя. Діти не хочуть додатково навантажувати батьків своїми проблемами

Залишайтеся якомога спокійнішими, щоб не посилювати хвилювання дитини. Ви можете сказати: “Так, у мене зламана кістка, але лікар її перев’язав, і мені вже краще. Напевно, ти злякався, коли побачив, що я поранився”. Дайте дитині можливість поговорити про ваші і свої почуття.

______________________________________________________________________________________

Як допомогти підлітку?

• Дистанційованість, почуття сорому й провини

Створіть комфортні умови для обговорення з підлітком травматичної події і його почуттів. Підкресліть, що його почуття нормальні. Скорегуйте його почуття надмірної відповідальності й провини, реалістично вказавши на те, що насправді можна було зробити, щоб запобігти ситуації. Наприклад: “Ми не могли взяти бабусю з собою, бо вона не хотіла їхати і самостійно прийняла рішення залишитися. Твоєї вини тут немає”.

• Збентеженість через власні страхи, ранимість, страх здатися ненормальним

Допоможіть підлітку зрозуміти, що його почуття нормальні. Скажіть: “Я почувався так само, боявся, був безпорадним. Більшість людей почуваються так, коли з ними відбувається нещастя, навіть якщо вони зовні спокійні”.Заохочуйте його підтримувати стосунки з близькими та однолітками. Наприклад: “Дуже дякую, що пограв зі своєю маленькою сестричкою. Їй вже набагато краще”.

• Страх перед тим, що подія повториться; реакції на спогади

Допоможіть підлітку розібратися в ситуації, поясніть різницю між нещастям і пов’язаними з ним спогадами. Порадьте так: “Якщо тобі щось нагадує про цю подію, ти можеш спробувати сказати самому собі: “Зараз мені сумно, бо я згадав про нещастя, але тепер усе інакше, тому що все позаду, і я в безпеці”.

Поясніть йому, що повідомлення про подію по телебаченню можуть викликати страх того, що все повториться: “Якщо дивитися телевізор, можна зробити собі ще гірше, тому що показуються ті самі картинки. Може давай вимкнемо телевізор?”

• Раптова зміна у відносинах із людьми

Підлітки можуть віддалятися від батьків, родини, однолітків, можуть різко реагувати на поведінку батьків. Збирайтеся частіше всією сім’єю і говоріть про те, як ви всі почуваєтеся. Зверніть увагу на те, що саме сім’я і друзі надають необхідну підтримку у разі нещастя. Скажіть: “Знаєте, наші почуття абсолютно нормальні після того, що ми пережили. Добре, що ми тримаємося разом”.

Навчіть підлітка бути терплячим до різних реакцій членів сім’ї на нещастя: “Ти молодець, що залишався спокійним і допомагав, коли тієї ночі кричав твій молодший брат”. Визнавайте відповідальність за вияви власних почуттів. Наприклад: “Я хотіла би вибачитися за те, що так різко поводилася з тобою вчора. Я працюватиму над тим, щоб залишатися спокійною”.

• Бажання завчасно розпочати доросле життя, наприклад, кинути школу або одружитися

Намагайтеся переконати підлітка відкласти прийняття важливих рішень і якось інакше вселити в нього почуття впевненості. Скажіть, наприклад: “Я знаю, що ти думаєш про те, щоб кинути школу і знайти роботу, аби підтримувати нас грошима. Однак поспіхом не варто приймати такі серйозні рішення. Ми працюємо над тим, щоб владнати ситуацію”.

• Радикальна зміна переконань

Поясніть, що зміни в переконаннях людей, які пережили таке нещастя, трапляються дуже часто, але все минає. Наприклад: “У всіх нас велике нещастя. Коли в житті трапляються такі події, всі люди відчувають страх. Деякі виходять із себе, навіть хочуть помститися. Зараз це здається неймовірним, але через якийсь час ми всі почуватимемося краще і повернемося до звичайного життя”.

• Турбота про інших та їхні сім’ї

Допоможіть дитині знайти заняття, яке б відповідало її/його настрою і було важливим (наприклад, прибрати навколо гуртожитку, збирати для постраждалих речі або надавати іншу допомогу).

______________________________________________________________________________________

Загальні поради з подолання стресу

• Дуже важливо, щоб усі члени сім’ї залишалися разом у стресових ситуаціях. Не варто відправляти дітей у санаторій (тим паче за кордон) одразу після переїзду чи пережитої складної ситуації. Коли ми разом – ми швидше відновлюємося та краще справляємося зі стресами.

• Дітей слід заспокоювати як за допомогою слів, так і тілесно (обіймати, цілувати, поправляти волосся, гладити по спинці тощо).

• Забезпечте постійний режим (розклад). Дітям потрібна передбачуваність. Їм легше розібратися, чого слід очікувати від життя, якщо прописаний час прийому їжі, виконання домашньої роботи, сну тощо. Це допомагає їм відчувати себе в безпеці та знижує рівень стресу.

• Допомагайте дітям переосмислювати стресові ситуації. Наприклад, якщо дитина відчуває стрес, тому що думає, що не подобається однокласнику, бо той не привітався з нею перед уроком, то батьки можуть попросити дитину спробувати дати інші пояснення такої поведінки однокласника. Чому б не припустити, що він просто замислився, а тому забув привітатися? Батьки повинні допомагати своїм дітям тлумачити життєві ситуації більш позитивно. Звісно, іноді трапляються об’єктивно стресові ситуації. У таких випадках батькам необхідно допомагати своїм дітям справлятися з ними в інші способи.

______________________________________________________________________________________

Як керувати стресом?

• Ініціюйте розмови про почуття. Вчіть дітей орієнтуватися у світі емоцій та почуттів. Уважно слухайте розповіді дітей про те, що вони відчувають і думають з приводу того, що відбувається.

• Ставтеся серйозно до дитячих переживань і не ігноруйте дитину, якщо вона поділилася з вами своїми страхами. Замість “Не вигадуй, у темряві нічого немає” скажіть: “Давай разом перевіримо. Може, то так одяг лежить, а тому може щось здаватися”.

• Допомагайте дітям змінювати їхні уявлення про стресові ситуації. Переконання дітей мають істотний вплив на них самих: на те, як вони себе поводять, кого вони вибирають у друзі, чим захоплюються поза школою тощо. Дитячі переконання певною мірою також визначають, що може стати причиною стресу для них, а що ні. Іноді деякі дитячі уявлення призводять до посилення стану стресу. У таких випадках батькам необхідно спробувати змінити їх (мова йде про шкідливі/неадаптивні переконання). Наприклад, діти, які вважають, що повинні отримувати оцінку “12” за кожне домашнє завдання, а будь-яка інша оцінка розцінюється ними як поразка, відчувають стрес, коли не отримують найвищого балу. У цьому разі батьки повинні допомогти їм змінити свої переконання, пояснивши, що нижчі за “12” оцінки – це теж нормально.

• Не “заражайте” дитину власними страхами. Якщо мама щоразу говорить малюкові не підходити до кицьки, бо вона вкусить та подряпає, то, звісно, дитина боятиметься котів.

• Будьте уважними до змін у поведінці дитини. Зверніться до лікаря чи психолога, якщо стан дитини викликає занепокоєння.

• Давайте лише ті обіцянки, які ви зможете виконати.

______________________________________________________________________________________

Якщо хочеться додому

Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків та дітей, які залишили свої домівки

Під час війни багато родин змушені покидати свої домівки та рухатися у невідомість для пошуку безпечного місця для себе та своїх дітей. Прибувши на місце тимчасового перебування, батьки та діти стикаються з адаптацією до нових умов. Цей процес адаптації до змін, що настали, може проходити такі етапи:

1. Організація побуту для себе та дітей.

На цьому етапі важливою є організація побуту та забезпечення базових потреб, орієнтація в просторі (що і де знаходиться, чи є гаряча вода, де буде спати кожен член сім’ї, де ми їстимемо, чи є посуд тощо), тому увага дорослих спочатку може бути спрямована саме на це, без активного усвідомлення того, що зміна (переміщення) вже відбулась.

2. Відслідковування і зіткнення з відмінностями («не так, як вдома»).

На цьому етапі може виникати роздратування, розгубленість, швидка втома, апатія. У процесі порівняння відмінностей буття, приходить усвідомлення того, де ти є – не вдома.

3. Ситуація невизначеності.

Людина відчуває певну безпорадність та розгубленість, пов’язану із ситуацією невизначеності. З’являються питання на кшталт «що робити далі», «як надовго ми тут», «як бути зі школою та дитячим садком, що робити з роботою», «як продовжити лікування» тощо.

4. Планування (короткострокове і довгострокове).

На цьому етапі з’являються плани щодо короткострокових і довгострокових дій. Це пов’язано із тим, що відбулось орієнтування у просторі (де магазин, що потрібно для відвідування лікаря, де навчатимуться діти, як я працюватиму тощо), перевірка на досвіді, що ви перебуваєте у безпеці (повної або часткової відсутності загроз) – первинна адаптація.

5. Асиміляція (інтеграція) досвіду.

На цьому етапі актуальним стає проживання психотравмувального досвіду, який був пов’язаний із бойовими діями, розлученням із близькими та втратою звичного способу життя. З’являється опора на ресурси (як був пройдений цей шлях, з чим було складно, на що я опирався / опиралась, коли отримував / отримувала цей досвід, як я можу допомогти собі та іншим).

6. Прийняття.

На цьому етапі відбувається два процеси: перший – пов’язаний з проживанням подій, які пов’язані з війною, а другий – пов’язаний із прийняттям тих змін, які відбулись, та адаптації в нових умовах і пошук ресурсів.

______________________________________________________________________________________

Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків, які сумують за домом

Перш ніж психологічно підтримувати дітей, батькам важливо спочатку стабілізувати власний психоемоційний стан.

______________________________________________________________________________________

Поради щодо підтримки дітей, які сумують за домом

Перш за все, емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення і про це важливо пам’ятати. Коли дитина ставить вам питання: «Коли ми повернемось додому», «Коли ми побачимо тата», «Коли я побачу друзів» тощо, – нормально не знати відповідь на них. Не давайте дітям обіцянок та інформації, в якій ви не впевнені.

Як підтримати дитину дошкільного віку:

• Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирени / гучних звуків, тут тихо».

• Поясніть, чому тато/інший значимий дорослий (чоловік чи жінка, який/яка служить в ЗСУ або належить до ТРО), зараз знаходиться не з вами: «Тато/мама/інша людина там, тому що захищає нашу країну/місто/село».

• Поясніть, чому інші родичі – не з вами (стосується тих, які є значущими для дитини і залишились вдома): «Вони залишились вдома, тому що вони прийняли таке рішення/ не мали змоги виїхати разом з нами / допомагають стареньким» тощо.

• Щоб допомогти дитині впоратися зі смутком, запропонуйте намалювати малюнок своїх відчуттів або малюнок татові/бабусі/діду/брату – тим, хто не поруч.

• За можливості, дайте змогу дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії / відео або спілкуйтесь відеозв’язком.

• Запропонуйте дитині пограти у гру, в яку з нею грала близька людина, за якою сумує дитина.

• Якщо дитина дуже сумує за якоюсь іграшкою, яка залишилася вдома, спробуйте знайти іншу, запитайте в дитини, щоб натомість це могло бути.

• Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно» або запропонуйте: «Ти можеш намалювати сумного смайлика та намалювати або розповісти мені, що би цей смайлик хотів зробити, щоб йому стало добре, або що його може заспокоїти». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї/улюбленої активності.

• Якщо дитина довгий час плаче і застрягла в цьому стані, важливо переключити на просту дію та сприяти тому, щоб дитина проговорила, про що саме вона плаче (наприклад: «Давай я буду мама-кенгуру, а ти зможеш застрибнути в кишеньку з пледу і побути там, поплакати. А коли ти будеш готовий / готова заспокоїтися, то вистрибнеш із цієї кишеньки»). Необхідно створити безпечне місце, куди дитина може ховатись, плакати, згадувати будиночок, тата або інших родичів, які зараз не з вами. Якщо стан дитини не зміниться протягом 3 тижнів, вкрай важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.

• Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, казка наніч, сон тощо.

• Обіймайте дитину.

• Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирени / гучних звуків, тут тихо».

• Запропонуйте дитині пограти у гру, в яку з нею грала близька людина, за якою сумує дитина.

• Обіймайте дитину.

Як підтримати підлітка:

• Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає бойових дій, тут можна нормалізуватися та обміркувати, як ми можемо допомогти своїй родині та своїй країні».

• Обговоріть разом, що сталося. Особливо закцентуйте увагу на тому, що близьким, які залишилися, буде спокійніше, коли вони будуть знати, що діти –– у безпеці. Наголосіть, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася.

• Визначте час для новин та обговорюйте з дітьми те, що чуєте, якщо вони залучені до перегляду.

• Сприяйте спілкуванню підлітка з однолітками за допомогою відеозв’язку та в офлайні.

• Створіть простір для розмов, де б дитина могла поговорити з вами, поділитись занепокоєнням, поставити запитання. Вислухайте думку дитини, не критикуйте її висловлювань, не знецінюйте запитань та разом знаходьте на них відповіді.

• Відтворюйте домашні традиції та ритуали або створюйте нові: спільні прогулянки або чаювання, спільне читання або перегляд кіно.

• Підтримуйте підлітка, коли він/вона ділиться переживаннями, може плакати, не намагайтесь одразу його/її зупинити, зарадити (уникайте висловлювань на кшталт «не плач, треба триматись», «не думай про це зараз», «припини про це говорити» тощо), а запитайте, якої підтримки потребує дитина.

• Запропонуйте підлітку участь у групі психологічної підтримки для підлітків (детальніше про такі групи і як до них долучитися можна прочитати тут: https://poruch.me/).

• Обіймайте дитину, якщо вона цього бажає.

______________________________________________________________________________________

Що треба знати про посттравматичний

стресовий розлад (ПТСР):

Інформація для батьків

Що таке ПТСР, як проявляється і які особливості має у дітей

Війна в Україні докорінно порушила відчуття безпеки і призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть бути небезпечними для здорового майбутнього і дорослих, і дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

ПТСР – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини. Частота ПТСР саме у момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.

У кого найчастіше проявляється ПТСР

Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з наднегативним впливом потужного стресу, з часом починають страждати від ПТСР, тоді як інші – ні? Виділяють три групи факторів, поєднання яких призводить до виникнення ПТСР:

• інтенсивність травмуючої події, її тривалість, несподіваність та неконтрольованість;

• сила захисних механізмів особистості та наявність соціальної підтримки;

• особисті фактори ризику: вік на момент травмуючих подій, наявність травмуючих подій та психічних розладів в попередні періоди життя людини.

Найбільш уразливими є люди у віці до 22 або старше 30 років. Щодо гендерних особливостей науковці зазначають, що у 8% чоловіків та 20% жінок розвивається ПТСР після травмуючих подій. Діти та підлітки так само перебувають у зоні ризику щодо розвитку ПТСР.

Водночас, кожна людина, яку зачепили військові дії, має свої переживання та реакції, що є абсолютно нормальними у відповідь на ненормальну ситуацію.

Важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей та підлітків, має величезні резерви для відновлення і саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та, за потреби, психологічної підтримки фахівців, людина може повернутися до норми після травмуючого досвіду. Детальнішу інформацію про це ви знайдете нижче.

Прояви ПТСР

Для того, щоб передчасно не лякати себе різними негативними наслідками пережитих травмуючих подій, необхідно зрозуміти, що визначає наявність у людини ПТСР. Важливо відзначити, що прояви ПТСР можуть зберігатись протягом тривалого часу.

До основних ознак, що визначають наявність ПТСР у дорослих відносять:

• напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя ситуації, учасником яких була людина;

• травмуючі сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, порушення сну;

• прагнення уникати емоційних навантажень;

• невпевненість через страх, і як наслідок – відкладання прийняття рішень, неконтактність з оточуючими;

• надмірна втома, дратівливість, депресивні стани, головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь тощо.

• як наслідок всього вищезазначеного – схильність до антисоціальної поведінки (алкоголізація, наркотизація, надмірний цинізм).

Прояви ПТСР у дітей

• постійні згадування про пережиті події (нав'язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), водночас уникнення всього, що нагадує їй про пережите;

• емоційне напруження, вияви агресії або ж навпаки – апатичність, депресивність, емоційна відстороненість;

• порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі, діти дошкільного та молодшого шкільного віку можуть плакати вночі;

• підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;

• порушення пам'яті, уваги, здатності вчитися;

• постійне відігравання пережитого у грі (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку);

• саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація).

Фази ПТСР

Як і будь-який процес, ПТСР має відповідні фази проходження, і далеко не завжди він утворює незворотні порушення особистості, треба розуміти, що для того, щоб людина «позбулась» ПТСР, необхідно звернутися за допомогою до спеціалістів та не уникати цієї проблеми.

Які ж фази проходить ПТСР:

1. Відчай – гостра тривога без ясного усвідомлення важливості того, що сталося.

2. Заперечення – безсоння, амнезія, заціпеніння, соматичні симптоми.

3. Нав’язливість – вибухові реакції, перепади настрою, хронічний стан гіперзбудливості із порушеннями сну.

4. Опрацювання – розуміння причин травми та горя.

5. Завершення – нові плани на майбутнє.

Що послаблює ризики виникнення ПТСР та сприяє зціленню

Для того, щоб знизити ризики появи ПТСР та сприяти зціленню, якщо ознаки розладу вже є, необхідно:

Для батьків:

• психологічно стабілізуватися самим, завдяки нижче описаним крокам. Лише емоційно стабілізувавшись, ми можемо підтримати наших дітей. Водночас важливо пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям важливо пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголосити, що з часом стане легше та ваша родина з цим точно впорається;

• налагодити режим дня та повернути, за можливості, частину звичних справ;

• заручитися підтримкою близьких – налагодити спілкування зі значущими людьми, якщо це надає вам підтримку та налаштовує на позитив;

• включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи або щонайменше – гуляти на свіжому повітрі);

• обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви отримуєте: обирати лише достовірні канали, які не транслюють кровопролиття та іншого вкрай негативного та негативно емоційно забарвленого контенту;

• залучатися до допомоги іншим, адже волонтерування дає величезний ресурс;

• звернутися за допомогою до психолога/психотерапевта, який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації себе і близьких та попередити або зупинити розвиток ПТСР.

Для дітей:

• забезпечити (відновити) почуття безпеки;

• залучати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо);

• відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання в школі, якщо це доступно; виконання певних завдань; рухова активність; вчасний сон тощо), це надає дітям почуття захищеності, ресурс та надію на повернення до звичайного, мирного життя;

• надавати дитині почуття єдності та підтримки (у першу чергу – з боку батьків або осіб, які їх замінюють): дитина має знати, що близькі люди поруч і вони її люблять; важливими тут будуть також безпечний тілесний контакт – обійми з близькими дорослими, тримання за руку тощо;

• вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, отримати відповіді на свої запитання;

• дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття (не можна говорити “не згадуй цього” або “забудь про це” – навпаки, важливо надати можливість максимально висловитися та виявити емоції);

• пояснювати дитині те, що сталося: правдива інформація, доступними для віку словами, розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливою і працює за для зцілення;

• залучати дитину до соціальної активності: спілкування з однолітками, волонтерської діяльності в громаді, доступної віку тощо;

• скеровувати агресію дитини та формувати здорові поведінкові рамки: попри те, що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин – недопустимо;

• надати доступ дитині до професійної психологічної/психотерапевтичної допомоги: фахівці підкажуть дитині та батькам, як справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як контролювати негативні спогади тощо, що допоможе попередити або зупинити розвиток ПТСР.

Отож, важливо не нехтувати психічним здоров’ям та, у разі виявлення ознак, що можуть свідчити про посттравматичний стресовий розлад у вас самих, ваших дітей або близьких, негайно звертатися за допомогою до спеціалістів – психологів та психотерапевтів, щоб не допустити тяжких наслідків перенесених подій.

______________________________________________________________________________________

Як пережити війну,

подолати стрес та паніку під час війни

Війна змушує людей тривалий період перебувати у сильному напруженні, а це виснажує та заважає діяти розсудливо. Страх, тривога, паніка, розгубленість, істерика, ступор, напружене очікування на катастрофу – ці всі фактори негативно впливають на нервову систему та життєдіяльність всього організму. Тому дуже важливо навчитися опановувати себе, щоб не сіяти паніку у своєму оточенні і мати сили пережити війну.

В умовах війни життєво необхідно дотримуватися наступних порад:

1. Обов’язково їсти

Якщо ви відчуваєте, що хочете цукерку, їжте цукерку. Хочете печиво – їжте печиво. Просто їжте, щоб підтримувати життєві сили.

2. Спати

Старайтесь поспати за будь-якої можливості. Якщо страшно спати у ліжку, обладнайте спальне місце, дотримуючись правила двох стін, щоб нічний сон був тривалим наскільки це можливо. Якщо не можете заснути, пийте заспокійливе.

3. Пити

Пийте теплу воду, трав’яний чай, узвари, компоти. Каву і міцний чай рекомендуємо не частіше, ніж раз на день.

4. Робити інформаційні паузи

Дозовано черпайте інформацію і тільки з перевірених джерел.

5. Обмежити перегляд сторінок у соціальних мережах

Як правило, саме в соціальних мережах багато інформації, яка не перевірена. Люди викладають все, що вважають за потрібне, не завжди аналізують джерела.

6. Постити тільки потрібну, корисну, мотивуючу інформацію

Не звертати увагу на фейки.

7. Виключати режим жалю

Особливо це стосується матеріальних речей. Ворог розраховує на це, коли нищить інфраструктуру міст та сіл. Саме жалість за втраченим підживлює тривогу.

8. Періодично згадувати про почуття гумору

Це дієвий засіб, що дозволяє вийти зі стресу.

9. Думати про майбутнє

Задайте собі питання: «Що я робитиму після війни?». Якщо мозок зайнятий плануванням, він швидше повертається до нормального функціонування.

10. Обійматися

Обіймайте дітей, батьків, чоловіка, друзів та просто знайомих.

11. Говорити близьким: «Я тебе люблю!»

Не забувайте, що важко може бути не тільки вам.

12. Молитися

Молитва заспокоює та дарує надію.

13. Робити корисні справи

Навіть маленькі, які можете.

14. Підтримувати тих, кому важче, ніж вам

Військовим, старим людям, матерям з дітьми…

15. Відмовитись від бажання допомогти всім у всьому

Ви не супергерой і цього зробити не зможете, тому навіть на це не розраховуйте.

16. Не ставити собі довготривалих завдань

Зосереджуйтесь на постановці завдань на найближчу годину та фіксуйте їх виконання. Навіть, якщо вам просто потрібно приготувати їжу.

17. Робити ревізію того, що маєте

Просто перелічіть собі: я маю дах над головою, їжу, мені тепло, зі мною поруч близькі люди і т. п.

18. По можливості приймати гарячу ванну

Вона завжди заспокоює.

19. Робити фізичні вправи, працювати руками

Це допомагає зняти напругу та стрес.

20. Старатись зберегти щоденні звички

Робіть зарядку, пийте ранкову каву та ін.

21. Прибирати в будинку, або просто складати свої речі

Це допоможе перезавантажитись.

22. Нікого не критикувати та не засуджувати

Багато людей покидають житло, країну. Хтось активно допомагає військовим, хтось – ні. Не варто критикувати інших. Кожен має право на свій вибір.

23. Тримати холодильник повним, тіло чистим та доглянутим, телефон – зарядженим

Це додає спокою.

24. Спілкуватись з рідними

Ділитись з ними своїми думками та переживаннями.

25. Виписати свої тривоги та переживання

Потрібно взяти аркуш паперу, виписати всі свої тривоги, страхи та переживання. Потім взяти цей аркуш, не перечитуючи, спалити. Вам після цього стане легше. Записувати та спалювати свої переживання можна щодня.

26. Займатися тим, що приносить вам радість

Це може бути що завгодно: прогулянки на свіжому повітрі, вирощування квітів, заняття спортом, будь-який вид творчості. Залишіть собі можливість на невеличкі миті радості та задоволення.

27. Не давати своєму мозку надмірної активності за кілька годин до сну

Після 18:00 новини краще не дивитися. Перегляньте якийсь ліричний фільм, послухайте музику, почитайте книгу, подивіться цікаві передачі.

28. Вчитись правильно та глибоко дихати

Є техніка «4+4=4». Потрібно робити вдих протягом 4 секунд, потім видих також протягом 4 секунд, повторювати вправу протягом 4 хвилин. Рекомендується вдихати через ніс, видихати через рот.

29. Періодично випускати пар

Коли відчуваєте, що у вас назбиралася агресія, потрібно випустити пар. Підійдуть будь-які методи: побити подушку, вийти на пробіжку і т. п.

30. Просто потримайте руки в гарячій воді

Якщо потримати руки в гарячій воді протягом деякого часу – це допоможе заспокоїтися.

31. З’їсти тарілку каші та закусити горішками

У крупах та горіхах багато магнію, який гальмує процеси збудження та заспокоює нерви.

32. Зробити зелений чай

Він гарно розслабляє.

33. Тримати в руках якийсь злегка колючий предмет

Це може бути шишка з ялинки, простий олівець, ручка. У нас на долонях багато чутливих точок. Натискаючи на них, ми робимо масаж долонь, активуючи клітини головного мозку.

34. Читати

Читання допомагає на деякий час «відірватися» від реальності.

35. Медитувати

Медитації допомагають подолати стрес, поліпшити настрій і навіть полегшити хронічний біль.

36. Вести щоденник

Це допомагає звільняти мозок від різних думок.

37. Плакати

Якщо відчуваєте, що вам це потрібно, не варто соромитися і стримувати почуття. Плачте, так стає легше.

38. Бути поруч з близькими

Якщо перебувати поряд з людьми, з якими почуваєшся у безпеці, тіло вивільняє заспокійливі гормони.

39. Знайти нове хобі

Можливо ви давно хотіли чимось зайнятися, але у вас не вистачало часу, так зараз він з’явився, у вас є шанс почати щось нове, знайти нове хобі.

40. Зайнятися самоосвітою

Слухайте корисні аудіо уроки, почніть вивчати якусь мову, вчіться готувати і т. п.

Ось такі поради допоможуть вам подолати стрес, тривогу, страх та паніку під час війни, пережити війну, щоб потім повноцінно радіти перемозі, в гарному настрої та з добрим здоров’ям.

Як пережити війну

Кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну

1. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не ретравмувала дитину.

2. Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність вашої дитини в умовах війни.

3. Обмежте потік новин.

4. Зосередьте увагу на допомозі.

5. Слідкуйте за станом дитини.

6. Подбайте про себе.

______________________________________________________________________________________

Як допомогти дитині впоратися і подолати стрес

Що таке стрес?

______________________________________________________________________________________

Якими бувають реакції дітей у стресових ситуаціях?

______________________________________________________________________________________

Яким має бути контакт із дитиною у стресі?

______________________________________________________________________________________

Як допомогти підлітку?

______________________________________________________________________________________

Загальні поради з подолання стресу

______________________________________________________________________________________

______________________________________________________________________________________

Якщо хочеться додому

Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків та дітей, які залишили свої домівки

1. Організація побуту для себе та дітей.

______________________________________________________________________________________

Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків, які сумують за домом

Рекомендації щодо стабілізації стану:

______________________________________________________________________________________

Поради щодо підтримки дітей, які сумують за домом

Як підтримати дитину дошкільного віку:

Як підтримати підлітка:

______________________________________________________________________________________

Що треба знати про посттравматичний

стресовий розлад (ПТСР):

Інформація для батьків

Що таке ПТСР, як проявляється і які особливості має у дітей

У кого найчастіше проявляється ПТСР

Прояви ПТСР

Прояви ПТСР у дітей

Фази ПТСР

Що послаблює ризики виникнення ПТСР та сприяє зціленню

______________________________________________________________________________________

В умовах війни життєво необхідно дотримуватися наступних порад: